Судова практика у справах про оскарження рішення комісії ДФС України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації

Постанови суду - реєстрація податкових накладнихВ цій статті ми зібрали для Вас 5 останніх рішень адміністративних судів різних областей у справах про оскарження рішення комісії ДФС України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації. 4 рішення на користь позивачів – платників податків, які є досить обґрунтованими і 1 рішення – яким позивачу, платнику податків відмовлено у задоволенні позову. Мотивів відмови в рішенні суду на жаль немає, рішення погано мотивоване.

В цілому можна сказати, що суди, задовольняючи позови платників податків масово вказують на не зазначенні у квитанції про зупинення реєстрації конкретних критеріїв, а також конкретних документів, які необхідно подати платнику податків, а також на відсутність будь-якого мотивування відмови у реєстрації податкових накладних у рішеннях комісії ДФС.

Важливим також є те, що суди зобов’язують податкову зареєструвати податкову накладну датою її подання.

З повними текстами рішень можете ознайомитися за посиланнями, тут викладено тільки цитати суду, які на наш погляд є цікавими.

 

01)         http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69227153Постанова Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2017 р., справа № 820/3203/17.

Прийняте рішення:

Скасувати рішення комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації №11964/39820081 від 20.07.2017 року про відмову в реєстрації податкової накладної №15 від 30.06.2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зобов’язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 15 від 30.06.2017 року, поданою Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Будинок «Новаагро» за датою її подання.

Суд в своєму рішенні застосував практику Європейського суду з прав людини: Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» N 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: «50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов’язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 — 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

В даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов’язання Державної фіскальної служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну N 15 від 30.06.2017 за датою її подання, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

 

2)            http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69095554Постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 25.09.2017 р., справа № 802/1530/17-а.

Прийняте рішення:

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, від 18.07.2017 року № 5621/31909523.

Зобов’язати Державну фіскальну службу України зареєструвати податкову накладну товариства з обмеженою відповідальністю «Зерносвіт» від 29.06.2017 року № 271 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суд в своєму рішенні зазначив наступне: Зі змісту Квитанції №1 по податковій накладній від 29.06.2017 №271 видно, що контролюючим органом сформовано висновок про відповідність податкових накладних критеріям оцінки ступеня ризиків, визначених пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної в ЄРПН, затверджених Наказом №567.

З даного приводу суд зазначає, що контролюючим органом порушено норми підпункту 201.16.1. пункту 201.16 статті 201 ПК України, оскільки ним не зазначено у Квитанції №1 конкретного чіткого критерію оцінки ступеня ризиків, достатнього для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування.

Такий висновок суду базується на тому, що фіскальним органом у Квитанції №1 зазначено лише загальне посилання на відповідність податкової накладної критеріям оцінки ступеня ризиків, визначених пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкових накладних в ЄРПН, затверджених Наказом №567. Натомість, підпункт 201.16.1. пункту 201.16 статті 201 ПК України вимагає від контролюючого органу зазначення конкретного виду критерію.

Таким чином, фіскальний орган був зобов’язаний у Квитанції №1 чітко вказати на конкретний вид критерію, який встановлений пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567.

З аналізу норм законодавства слідує, що можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення фіскальним органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків.

Суд зазначає, що Рішення комісії № 5621/31909523 про відмову в реєстрації податкової накладної № 271 від 29.06.2017 року не містить конкретної інформації, щодо причин та підстав для прийняття такого рішення, а лише містить загальну фразу про те, що  причиною його прийняття є: надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

Проте, в рішенні не зазначено які саме документи складені з порушенням законодавства та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.

Таким чином, рішення Комісії повинно містити чітку підставу для відмови в реєстрації податкової накладної, у даному випадку, або «надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування», або «надання платником податку копій документів, які не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування».

Проте, оскаржуване рішення не містить чіткого визначення підстав для прийняття Комісією рішення про відмову в реєстрації податкової накладної.

Відтак, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, оскільки платником податків надано всі необхідні документи, які засвідчують факт здійснення господарської операції за податковою накладною у реєстрації якої відмовлено.

 

3)            http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69096764Постанова Херсонського окружного адміністративного суду від 19.09.2017 р., справа № 821/1173/1716.

Прийняте рішення:

Визнати протиправним та скасувати Рішення Державної фіскальної служби України         № 29310/34905998 від 31.07.2017 року про відмову в реєстрації податкової накладної № 1 від 07.07.2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Визнати податкову накладну № 1 від 07.07.2017 року, видану ТОВ «АТОЛ М» на адресу ТОВ «АДМ Трейдінг Україна» такою, що прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних датою фактичного отримання, а саме: — податкова накладна від 07.07.2017 № 1 прийнята та зареєстрована з 07.07.2017 року.

Зобов’язати Державну фіскальну службу України, відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України, внести відповідні коригування в Єдиний реєстр податкових накладних.

Суд зазначив наступне: Надаючи правову оцінку оскаржуваним діям та рішенням Державної фіскальної служби України, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини та приписи законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що Рішення Комісії ДФС № 29310/34905998 від 31.07.2017 року про відмову в реєстрації ПН, зазначене в Квитанції № 2, не містить жодної конкретної інформації, щодо причин, підстав та обґрунтувань прийняття такого рішення.

Суд зазначає, що орган влади зобов’язаний «виправдати» свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Вмотивоване рішення дає можливість його оскаржити та отримати перегляд  в судовому порядку.

Оскаржуване позивачем Рішення Комісії ДФС України № 29310/34905998 від 31.07.2017 є актом індивідуальної дії.

Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовчий характер.

Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб’єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв’язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата — конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

Дана позиція висловлена в правовому висновку Верховного суду України (постанова від 01.12.2009 року № 09/236).

А тому, суд вважає, що оскаржуване Рішення ДФС України є нечітким та незрозумілим, зокрема, не тільки для платника податків, а й для інших суб’єктів правовідносин та суду.

Суд дійшов висновку, що оскаржуване Рішення є необґрунтованим, оскільки платником податків надано всі необхідні документи, які засвідчують факт здійснення господарських операцій за податковою накладною у реєстрації якої було відмовлено.

В той же час, з Рішення контролюючого органу не зрозуміло чому не враховані пояснення позивача, не надана оцінка направленим ним документам та відсутнє посилання на норми Закону, якими відповідач обґрунтовує своє рішення.

 

4)            http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69168100Постанова Сумського окружного адміністративного суду від 19.09.2017 р., справа № 818/1190/17.

Прийняте рішення:

Скасувати рішення комісії Державної фіскальної служби України №88152/38867768 від 16.08.2017, яким відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Промислово-виробниче підприємство «Стандарт» у реєстрації податкової накладної №30 від 15.06.2017.

Зобов’язати Державну фіскальну службу України зареєструвати податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-виробниче підприємство «Стандарт» №30 від 15.06.2017 і вважати її прийнятою та зареєстрованою датою направлення «31.07.2017».

Суд також вказав на порушення з боку ДФС: Зі змісту Квитанцій №1 по податкової накладної від 15.06.2017 №30 вбачається, що контролюючим органом сформовано висновок про відповідність податкових накладних критеріям оцінки ступеня ризиків, визначених пунктом 6 Критеріїв оцінки ступня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкових накладних в ЄРПН, затверджених Наказом №567. В судовому засіданні представник відповідача  пояснив, що  в квитанції зазначено — «виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно УКТ ЗЕД».

З даного приводу суд зазначає, що контролюючим органом грубо порушено норми підпункту 201.16.1. пункту 201.16 статті 201 ПК України, оскільки ним не зазначено у Квитанції №1 конкретного чіткого критерію оцінки ступеня ризиків, достатнього для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування.

Такий висновок суду базується на тому, що фіскальним органом у Квитанції №1 зазначено лише загальне посилання на відповідність податкових накладних критеріям оцінки ступеня ризиків, визначених пунктом 6 Критеріїв оцінки ступня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкових накладних в ЄРПН, затверджених Наказом №567. Натомість, підпункт 201.16.1. пункту 201.16статті201 ПК України вимагає від контролюючого органу зазначення конкретного виду критерію. Щодо критерію зазначеного в квитанції  №1 («виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно УКТ ЗЕД»), слід зазначити, що даний критерій не відповідає жодному критерію визначеному в пункті 6 Критеріїв оцінки ступня ризиків Наказу №567.  В судовому засіданні представник відповідача також не зміг чітко пояснити який саме критерій оцінки ступня ризиків було  застосовано  в даному випадку, оскільки ввезення на митну територію України  товару позивачем не відбувалося, відповідно митні декларації не досліджувались,  докази перевірки залишки товару відсутні. Відповідно, представник податкового органу  не змін пояснити  обставини на підставі яких відповідач  дійшов висновку про невідповідність  обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно УКТ ЗЕД і не довів правомірність  зупинення реєстрації вищезазначеної податкової накладної.

Слід зазначити, що  пункт 6 Критеріїв оцінки ступня ризиків Наказу №567 містить у собі визначення двох різних критеріїв.

Таким чином, фіскальний орган був зобов’язаний у Квитанції №1 від 31.07.2017 чітко вказати на  конкретний  вид критерію, який встановлений пунктом 6 Критеріїв оцінки ступня ризиків Наказу №567.

Суд зазначає, що визначення фіскальним органом у Квитанціях №1 конкретного критерію ризику прямо впливає на можливість надання в подальшому платником податків відповідних документів, перелік яких міститься у Наказі №567 «Вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних» (далі іменується Вичерпний перелік документів).

Таким чином, у Квитанції №1 фіскальним органом, в порушення підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 ПК України, не вказано ані конкретного виду критерію оцінки ступеня ризику (пункт 6 Критеріїв містить визначення двох різних критеріїв), ані конкретного переліку документів, вичерпний перелік яких встановлений Наказом №567 (пункт 1 Вичерпного переліку документів містить два різні переліки, в залежності від визначеного ступеня ризику).

Таким чином, враховуючи позицію фіскального органу щодо необхідності надання платником податків переліку документів, йому необхідно чітко зазначати, яких саме документів бракує для прийняття Рішення про реєстрацію податкової накладної.

Суд зазначає, що Рішення комісії  №88152/38867768 від 16.08.2017 про відмову у реєстрації податкової накладної №30 від 15.06.2017 не містить конкретної інформації, щодо причин та підстав для прийняття такого рішення, а лише містить загальну фразу про те, що  причиною його прийняття є: наданням платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування (а.с.23).

Проте, в рішенні не зазначено які саме документи складені з порушенням законодавства та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.

У судовому засіданні представник відповідача вказав, що оскаржувані рішення прийняті у зв’язку з наданням платником податків копій документів, які не є достатніми для прийняття Комісією  ДФС рішення про реєстрацію податкових накладних. Натомість, не зміг поясними суду чому надані позивачем документи не є достатніми для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.

Таким чином, рішення Комісії повинно містити чітку підставу для відмови в реєстрації податкової накладної, у даному випадку, або «надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування», або «надання платником податку копій документів, які не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування».

Проте, оскаржуване рішення не містять чіткого визначення підстав для прийняття Комісією рішення про відмову в реєстрації податкових накладних.

Відтак, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, оскільки платником податків надано всі необхідні документи, які засвідчують факт здійснення господарських операцій за податковими накладними у реєстрації яких було відмовлено.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_1 України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.

За приписами статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: «50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов’язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

В даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов’язання Державної фіскальної служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 15 червня 2017 року №30, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

 

5)            http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/68945271Постанова Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2017 р., справа № 815/4416/17.

Прийняте рішення:

У задоволенні адміністративний позову Фермерського господарства Оберіг 15  до Державної фіскальної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ ОСОБА_4 Компані Україна про визнання протиправними та скасування рішень від 22.08.2017 року № 111869/40179015, №111676/40179015 та зобов’язання Державну фіскалу службу України зареєструвати податкові накладні, складені фермерським господарством «Оберіг 15» від 04.08.2017 року №2 та від 06.08.2017 року № 3 — відмовити повністю.

Суд мотивуючи відмову у задоволенні позову зазначив: Як вбачається з матеріалів справи фермерським господарством «Оберіг 15» було надано до ДФС України роз’яснювальний лист, копії договорів поставки від 03.08.2017 року № К 17 08  -0957, від 04.08.2017 року №К 17 08-0981, укладених з ТОВ «ОСОБА_4 Компані Україна», копію видаткової накладної від 04.08.2017 року, копію реєстру платіжних документів за період з 22.05.2017 року по 19.08.2017 року, копію довіреності від 03.08.2017 року Серії ААА  № 841715, копію результатів аналізу пшениці врожаю 2017 року ФГ «Оберіг 15», копію договору від 04.10.2016 року №04/10, укладеного з ДПГ ім.. ОСОБА_5 НААН, копії накладної № 239с від 07.10.2016 року, копію платіжного доручення №2 від 05.10.2016 року, копію реєстру платіжних документів за період з 22.05.2017 року по 19.08.2017 року, копію рахунку фактури від 04.08.2017 року № СФ-0000002, копію договору поставки №1575/17/256 від 16.12.2017 року, укладеного з МППФ «Ерідон», копію реєстру платіжних документів за період з 01.04.2017 року по 19.05.2017 року, копію Рішення Чогодарівської сільської ради XV сесії VII скликання «Про надання дозволу на обробіток земельної ділянки за межами населеного пункту для вирощування сільськогосподарської продукції в 2017 році ФГ «Оберіг 15», та копії видаткових накладних, виданих МППФ «Ерідон» на адресу ФГ «Оберіг  15» за період квітень червень 2017 року (а.с. 130-165).

Проте позивачем не було надано копії первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання передавання товарів (робіт, послуг), а також відсутність розрахункових документів, банківських виписок з особових рахунків.

Відповідно до  ст. 19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України.

Відповідно до ч.1  ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України  розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1  статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України  передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч.1 ст.69  та ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України  доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України  встановлено, що суд оцінює     докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1  ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України  суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України.

Згідно зі  ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України  судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням наведеного та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог фермерського господарства «Оберіг 15» слідує відмовити повністю.

 

Детально про Порядок оскарження зупинення реєстрації (блокування) податкових накладних платників податку на додану вартість читайте у нашій статті — Порядок оскарження зупинення реєстрації (блокування) податкових накладних платників податку на додану вартість.

 

Юридична компанія «Слєсарєв і Погребняк» надає послуги по оскарженню рішень ДФС як в адміністративному, так і в судовому порядку. Більше 10 років податкової практики!

Запис на консультацію за телефоном 096-020-36-12.

 

Партнер Юридичної компанії «Слєсарєв і Погребняк»,

адвокат Дмитро Погребняк

https://www.facebook.com/dmytro.pogrebnyak

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *