ВІЙНА З ТОВ «ЛЕО» продовження

війна з ТОВ «ЛЕО»

04.12.12р. Луганським господарським судом винесено рішення, яким відмовлено повністю у задоволенні господарського первісного позову підприємця до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганського енергетичного об’єднання» (надалі – ТОВ «ЛЕО») про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.

Позивач не може погодитися з вказаним рішенням, оскільки дане рішення є незаконним та необґрунтованим, а відповідно підлягає скасуванню з наступних підстав:

При прийнятті оскаржуваного рішення мало місце неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального, процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та прийняття неправильного рішення, що згідно ст. 104 ГПКУ є підставою для скасування рішення господарського суду та  ухвалення нового рішення.

По-перше: судом першої інстанції не було взято до уваги рішення Донецького апеляційного суду по справі № 9/220н/2011  від 02.04.12р., та рішення Вищого господарського суду від 23.05.12р. в цих рішеннях було скасоване рішення комісії Луганських міських електричних мереж ТОВ «ЛЕО» з розгляду акту № 601520 від 11.10.10р. про порушення Правил користування електричною енергією, оформленого протоколом№116 від 17.02.11р.

Підставною даного спору та накладенню штрафу на Позивача став договір №4612 від 10.09.12р. про постачання електричної енергії,  даний договір вже був розглянутий в якості доказу по справі №9/220н/2011, бо саме на підставі цього договору ТОВ «ЛЕО» було виставлено штраф в розмірі 17585,97 грн. та складено акт про порушення, який був скасований Донецьким апеляційним господарським судом 02.04.12р.

Також саме про цей договір йдеться на стор. 2 постанови Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.12р., де зазначено «Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір про постачання електричної енергії №4612 від 10.09.07 р. (далі Договір), згідно з яким відповідач зобов’язався постачати електроенергію до приміщення позивача – оздоровчого центру, що розташоване за адресою: м. Луганськ,  а позивач – споживати та оплачувати її вартість та здійснювати інші передбачені договором платежі.

З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що Договір у спірний період (на момент здійснення спірної перевірки) був чинним.»

Тож відповідно до ст.35 ГПКУ обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

По – друге: п.1 рішення суду першої інстанції зазначає: «визнати договір оренди нежитлового приміщення від 20.09.11р.», в супереч того, що ані Позивачем за первинним позовом, а ні Відповідачем в зустрічному позові не було заявлено клопотання, або вимога визнавати договір оренди між Позивачем та третьою особою суд вийшов за рамки позовних вимог.

Відповідач за первинним позовом виклав в відзиві на позовну заяву лише свою думку стосовно укладеного договору оренди, що не може вважатися самостійними вимогами.

Окрім того, на останньому засіданні в суді першої інстанції Відповідачем за первинним позовом були надані доповнення до відзиву на позовну заяву, де представник ТОВ «ЛЕО» чітко робить посилання на п. 2.1, 4.3.2 Договору № 4612 від 10.09.07р., де вказує про його чинність.

п. 2 ст. 83 ГПК України зазначає, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони; В нашому випадку жодна зі сторін не подавала вищезазначеного клопотання, тож можна зробити висновок, що  суд неправомірно вийшов за рамки позовних вимог з власної ініціативи.

Також судом першої інстанції не було надано належну оцінку доказам, які доводять реальну упущену вигоду Позивача.

За період з 30.09.11р. по 17.10.11р. та з 28.10.11р. по 25.06.12р. Позивач мав отримати дохід – 88 471,80 грн., відповідно до зданих податкових звітів, декларацій і витягу із журналу обліку доходів (копії додаються) за 2011 рік, якщо б Відповідач не порушав права Позивача, Позивач звернувся з позовом про стягнення на загальну суму 115 111,80 упущеної вигоди в примусовому порядку.

Заяви про збільшення позовних вимог судом першої інстанції були відхилені, а тим часом судова тяганина триває, збитки збільшуються.

На сьогодні справа знаходиться в Донецькому господарському суді де буде розглянута 10.04.13р., тож «війна» триває…